Публікації

ПЕРЕХІД ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА КОРПОРАТИВНІ ПРАВА

Що таке корпоративні права і як змінюються їх володільці

Корпоративні права, відступлення корпоративних прав, перехід права власності на корпоративні права – це, мабуть, найуживаніші словосполучення, коли йдеться про частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ). Водночас відповідно до визначення, наданого в Законі України "Про акціонерні товариства", корпоративні права не є окремим об'єктом права власності, а є сукупністю майнових і немайнових прав акціонера – власника акцій товариства, які випливають із права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів і активів акціонерного товариства в разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права і правомочності, передбачені законом чи статутними документами. Таке визначення цілком прийнятне і для "корпоративних прав" у товаристві з обмеженою відповідальністю, якщо уявити, що слово "акція" замінено словом "частка".

Тобто чинне законодавство України не визначає корпоративні права як окремий об'єкт цивільного обороту, а навпаки, безпосередньо пов'язує їх з акцією або часткою у статутному капіталі, і перехід таких прав до іншої особи безпосередньо пов'язаний із переходом прав на акцію або частку в статутному капіталі. У цій статті розглянемо основні правові проблеми переходу прав саме на частку в статутному капіталі ТОВ, з якою переходять і корпоративні права до набувача частки.

Інь і Ян, або Споконвічна боротьба добра і зла в аспекті переходу прав на частку.

Перехід права на частку в статутному капіталі найчастіше асоціюється з відступленням учасником ТОВ частки або її частини на користь третьої особи на підставі договору купівлі-продажу, дарування або міни. На практиці ж транзакцій, на підставі яких корпоративні права виникають у третіх осіб і втрачають учасники, значно більше: це і збільшення статутного капіталу ТОВ за рахунок внесків третіх осіб; і вихід або виключення учасника з товариства; і вхід до складу учасників у разі спадкування. Щодо всіх цих транзакцій в Україні йде постійна боротьба різних підходів: (1) лібералізації і спрощення цивільного обороту і (2) захисту від недружнього поглинання (рейдерства). Що з цього є добром, а що – злом, кожен визначає для себе самостійно, але, що дійсно не є добром, то це те, що така боротьба підходів зумовлює постійні зміни в регулюванні переходу прав на частку в статутному капіталі ТОВ.

Ще не так давно виглядало, що антирейдерський підхід переміг остаточно, державні реєстратори могли приймати виключно нотаріально посвідчені договори щодо переходу частки у статутному капіталі як підставу для проведення реєстраційних дій, але, як показала практика, таке надмірне регулювання зовсім не викоренило рейдерство, а, навпаки, породило доволі дивну практику передання частки без цивільно-правового договору – на підставі заяви про вихід (виведення зі складу учасників) із переданням частки названій у заяві особі.

Насправді заява учасника про його виведення зі складу учасників товариства не може бути самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку, для цього необхідно укласти цивільно-правовий договір купівлі-продажу, міни або дарування, що підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 22 грудня 2009 року у справі № 33/45-09-1388.

Найбільшу ж перемогу прихильники ліберального підходу святкували у 2018 році, коли набрав чинності Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі – Закон про ТОВ). Якщо в першій половині 2018 року для передання учасником частки необхідно було провести загальні збори учасників ТОВ, затвердити й підписати нову редакцію статуту ТОВ, умовити директора відвідати державного реєстратора або випросити довіреність на подання документів, то вже у другій половині року, із дати набрання чинності зазначеним Законом (17.06.2018), про більшість операцій із корпоративними правами, а іноді й про розмір статутного капіталу учасники і директор ТОВ дізнавались у кращому випадку від реєстратора, а в гіршому – випадково з відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР). Для передання частки третій особі стало достатньо подати реєстратору акт приймання-передачі, а для виходу – заяву. Підписи на зазначених документах мало бути засвідчено нотаріально.

Із того часу антирейдерські сили почали свій реваншистський наступ. У 2019 році було змінено вимоги до документів і заборонено проводити реєстраційні дії всім, крім нотаріусів і державних реєстраторів1. Саме з того моменту і акт приймання-передачі, і протокол, і заяву друкують на нотаріальних бланках. У 2020 році набрали чинності положення, за якими в учасника є можливість установити вимогу нотаріального посвідчення правочину, предметом якого є частка такого учасника у статутному капіталі відповідного товариства (відчуження і застава частки), та скасувати таку вимогу, відомості про що вносять до ЄДР. Таку вимогу учасника чи скасування учасником цієї вимоги визнано одностороннім правочином, який підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню2.

1 Зміни запроваджено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності" від 3 жовтня 2019 року № 159-IX.

2 Зміни запроваджено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 5 грудня 2019 року № 340-IX.

Сьогодення переходу прав на частку, або Що занадто, то не здраво.

Автор є щирим прихильником ліберального підходу до питання переходу частки, з наданням максимальної свободи сторонам правочину визначати умови й порядок оформлення своїх домовленостей, із мінімальним втручанням держави у ці відносини та мінімальним імперативним регулюванням. Із цього погляду законодавство, що набрало чинності у 2018 році, зокрема Закон про ТОВ, стало епохальною подією в лібералізації корпоративних відносин в Україні. Запроваджено значну кількість інструментів, які, крім того, що надають чималої свободи учасникам ТОВ у врегулюванні своїх відносин, надають також істотних можливостей у захисті своїх інтересів і прав, у тому числі від рейдерства. Водночас є моменти, які виглядають не надто обґрунтованими і потребують більш виваженого підходу.

Одним з інструментів, запроваджених у 2018 році для ТОВ, був корпоративний договір, який є одним із найефективніших засобів захисту прав учасників, зокрема в питаннях рейдерства. Учасники – сторони корпоративного договору можуть взяти на себе обов'язок не продавати частку, запровадити переважне право, якщо його немає за статутом, або, навпаки, погодитись про його відсутність, домовитись про умови спільного продажу часток у майбутньому тощо. Це, насправді, є унікальним інструментом для учасників ТОВ, який підсилюється можливістю визнання будь-яких договорів, навіть укладених із третьою особою, нікчемними відповідно до частини 6 статті 7 Закону про ТОВ.

Тобто договір, укладений стороною корпоративного договору з третьою особою, може бути визнано нікчемним, навіть якщо він не порушує жодної норми Цивільного кодексу або закону, що здається доволі необґрунтованою конструкцією з позиції принципу, що договір не може створювати обов'язків або негативних наслідків для третьої сторони.

Іще однією новелою, запровадженою у 2018 році Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо корпоративних договорів", став договір опціону, тобто договір купівлі-продажу, за яким у однієї зі сторін у разі настання певної обставини виникає право викупити або продати частку (або інше майно). Зазвичай сторона може скористатися таким правом на свій розсуд протягом певного періоду часу. Договір опціону є доволі популярним у світі інструментом, його широко використовують у корпоративних відносинах, для його запровадження зазначеним вище Законом було внесено зміни до статті 526 Цивільного кодексу України. За логікою договору опціону зміни мали бути спрямовані насамперед на те, щоб реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можна було зумовити вчиненням або утриманням від вчинення однією зі сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням обставин, у тому числі які повністю залежать від волі сторони, але чинна редакція цієї норми передбачає, що окрім прав волею сторони можна зумовити й виконання зобов'язання. Тобто сторона може не лише користуватися своїм правом за власним бажанням, а й виконувати свої зобов'язання за власним бажанням, наприклад, отримати частку у статутному капіталі за договором купівлі-продажу, а оплатити її лише тоді, коли виникне бажання.

Чи настане світле майбутнє?

Як уже зазначено, завдяки змінам у цивільному законодавстві, що набрали чинності у 2018 році, сьогодні в Україні діє доволі ефективна й сучасна модель переходу права на частку, але існує ще декілька інструментів, які яскраво демонструють незрілість регулювання і навіть недосконалість розуміння природи корпоративних прав. На початку вже згадували, що на практиці досить часто плутають корпоративні права і частку, а все тому, що до сьогодні законодавець так і не визначився, що ж таке є частка: майнове право, річ, а, може, щось третє, що не є ані річчю, ані майновим правом.

Природа частки і її зв'язок із корпоративними правами, а також чинний стан законодавства України не завжди дає нам можливість ефективно будувати відносини між покупцем і продавцем. Якщо ми купуємо звичайну річ, автомобіль або побутову техніку, доволі легко сформулювати, чого покупець очікує від такого товару, визначити вимоги до його якості та сформулювати обов'язок продавця щодо гарантій якості. Коли ж ми купуємо акцію (яку теж можна визнати товаром) або частку, нам не завжди важлива якість саме акції або частки (номінал, кількість, відсоток до статутного капіталу), досить часто нам важливіша якість ТОВ (АТ) і майна, що належить такому ТОВ (АТ).

Для покупця, який придбав стовідсоткову частку в статутному капіталі, може стати доволі неприємним сюрпризом, що ТОВ замість квітучого бізнесу має численні борги. Постає запитання: мають такі борги безпосередній вплив на покупця чи принцип відокремленості майна товариства від майна учасника свідчить, що це лише борги товариства, за які учасник не відповідає, і тому вимагати від продавця будь-яких збитків підстав немає (бачили очі, що купували)? У багатьох юрисдикціях це вирішується такими інструментами, як гарантії і запевнення (Warranties and Representations) та звільнення від відповідальності або обов'язок компенсації (Indemnity), що надають можливість покупцю вимагати від продавця компенсацію втрат, навіть тих, що понесені товариством.

Автор сподівається, що зусилля законодавця в майбутньому, хоча б частково, спрямовуватимуться на вирішення висвітлених у статті проблем, а не на чергову боротьбу за форму правочину і перелік документів з передання частки.

Віталій Пацюк,

адвокат, партнер

Юридична компанія "КПД Консалтинг"

 

 

підписатися на новини
KPD Consulting - повносервісна юридична компанія.
 
Ми орієнтовані на бізнес-потреби корпоративних Клієнтів в ефективній правовій підтримці.
Компанія є учасником Lexicom (мережі незалежних юридичних фірм Європи), що є запорукою успішного супроводу Клієнта у ключових іноземних юрисдикціях.