Іноземці в Україні: особливості працевлаштування

На сьогодні в Україні зареєстровано чимало підприємств з іноземними інвестиціями. У багатьох випадках засновники таких підприємств зацікавлені в тому, щоб трудові функції на підприємствах виконували саме іноземні громадяни. Нерідко іноземці приїздять в Україну для працевлаштування, а в деяких випадках українські роботодавці зацікавлені в послугах іноземних громадян. Тому питання працевлаштування іноземців на території України є достатньо актуальним.

У ст. 26 Конституції України зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами та свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно зі ст. 8 Кодексу законів про працю України, трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право». Зазначений Закон відносить правовідносини, в яких хоча б один учасник є іноземцем, до правовідносин з іноземним елементом. Законом України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття колізійна норма – це норма, що визначає, право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом. Тобто правовідносини, в яких один із суб’єктів – іноземець, є специфічним видом відносин, тому завжди потрібно чітко розуміти, норми права якої держави до них застосовуються.

У ст. 52 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до трудових відносин застосовується право держави, в якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Таким чином, якщо іноземець має намір працювати на території України, то правовідносини з його трудового оформлення регулюються законодавством України. Отже, щоб визначити особливості працевлаштування іноземців в Україні, необхідно здійснити аналіз саме українського законодавства.

Безпідставне надання переваг чи об’єктивна потреба?

Ч. 4 ст. 3 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну, мають право на зайнятість на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, залежно від того, на яких правових підставах іноземець перебуває на території України, він може бути працевлаштований на умовах і в порядку, встановлених для громадян України, або на підставі відповідного дозволу.

Варто зазначити, що іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою діяльністю, якщо призначення на відповідну посаду або провадження відповідного виду діяльності, згідно із законодавством, пов’язане з належністю до громадянства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (зокрема, народний депутат України, суддя, нотаріус, прокурор та ін.).

Для кого привілеї?

Ч. 6 ст. 42 Закону України «Про зайнятість населення» визначено категорії іноземців, які можуть бути працевлаштовані в Україні без відповідного дозволу, а саме:

• іноземці, які постійно проживають в Україні (іноземці, які отримали посвідку на постійне проживання);

• іноземці, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;

• іноземці, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист в Україні;

• представники іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України;

• працівники закордонних засобів масової інформації, акредитовані для роботи в Україні;

• спортсмени, які набули професійного статусу, артисти та працівники мистецтва для роботи в Україні за фахом;

• працівники аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

• працівники іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку;

• священнослужителі, які є іноземцями й тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності лише в таких організаціях, з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації;

• іноземці, які прибули в Україну для участі в реалізації проектів міжнародної технічної допомоги;

• іноземці, які прибули в Україну за запрошенням для провадження викладацької та/або наукової діяльності у вищих навчальних закладах;

• інші іноземці у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Для всіх інших іноземців, які мають бажання працювати на території України, необхідний дозвіл на працевлаштування.

Кому все ж таки дадуть дозвіл?

У ст. 42 Закону України «Про зайнятість населення» зазначено, що підприємства, установи та організації мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, який видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на строк до 1-го року, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Дозвіл роботодавцю на застосування праці іноземця або особи без громадянства видається за умови, що в Україні (регіоні) відсутні кваліфіковані працівники, які спроможні виконувати відповідний вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності застосування їхньої праці, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Дозвіл видається також на застосування праці іноземців, які направлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів, укладених між вітчизняним та іноземним суб’єктом господарювання, за умови, що відсоток кваліфікованих іноземців, які залучаються в межах договору, не перевищує половини загальної чисельності осіб, що працюватимуть на умовах договору; іноземців, які відповідно до графіка специфічних зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до COT (ст. II Генеральної угоди про торгівлю послугами) належать до категорії «внутрішньокорпоративні цесіонарії» (тобто фізичні особи, які працюють в організації на території однієї держави та є тимчасово переведеними в контексті здійснення економічної діяльності на території іншої держави); осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Отже, згідно із загальним правилом, для того щоб отримати дозвіл на працевлаштування іноземця, необхідно обґрунтувати доцільність застосування його праці або в Україні повинні бути відсутні кваліфіковані працівники, які спроможні виконувати відповідний вид роботи.

Видача, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства регулюється Порядком видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2013 р. №437 (далі – Порядок №437).

У п. 4 Порядку №437 вказано, що застосування праці іноземців та осіб без громадянства є доцільним та достатньо обґрунтованим, якщо іноземець чи особа без громадянства:

• претендує на зайняття посади керівника, заступника керівника або іншої керівної посади за умови, що такий іноземець чи особа без громадянства є засновником або учасником підприємства, установи, організації;

• претендує на зайняття посади, яка передбачає створення об’єктів авторського права та (або) суміжних прав як основний трудовий обов’язок;

• претендує на зайняття у суб’єк та індустрії програмної продукції посади керівника таких посад: адміністратор бази даних, адміністратор даних, адміністратор доступу, адміністратор доступу (груповий), адміністратор задач, адміністратор системи, аналітик з комп’ютерних комунікацій, аналітик комп’ютерних систем, аналітик комп’ютерного банку даних, аналітик операційного та прикладного програмного забезпечення, аналітик програмного забезпечення та мультимедіа, інженер з автоматизованих систем керування виробництвом, інженер з комп’ютерних систем, інженер з програмного забезпечення комп’ютерів, інженер-дослідник з комп’ютеризованих систем та автоматики, конструктор комп’ютерних систем, інженер-програміст, програміст (база даних), програміст прикладний, програміст системний, технік із системного адміністрування, технік-програміст, фахівець з інформаційних технологій, фахівець з комп’ютерної графіки (дизайну), фахівець з розробки та тестування програмного забезпечення;

• має диплом про вищу освіту одного з навчальних закладів, віднесених до першої сотні в одному з таких світових рейтингів: Таймс Хайер Едьюкейшн (Times Higher Education) за відповідною категорією професії; Академік Ренкінг ов Волд Юніверситіз, підготовлений Центром університетів світового класу при Шанхайському університеті Цзяо Тун (Academic Ranking of World Universities by the Center for World-Class Universities at Shanghai Jiao Tong University); Кью-Ес Волд Юніверситі Ренкінгз бай Фекелті (QS World University Rankings by Faculty); Вебометрікс Ренкінг ов Волд Юніверситіз (Webometrics Ranking of World Universities). Під час прийняття рішення про видачу дозволу застосовується рейтинг поточного, минулого або позаминулого років.

Таким чином, вбачається, що критерії обґрунтування доцільності застосування праці іноземця є достатньо врегульованими.

Варто зазначити, що дозвіл на застосування праці іноземців є підставою для видачі візи та отримання посвідки на тимчасове проживання.

Саме тому в Україні є розповсюдженою практика, коли іноземець стає засновником підприємства, після чого претендує на зайняття посади керівника на цьому ж підприємстві, у зв’язку з чим отримує дозвіл на застосування праці іноземців, який дає йому можливість отримати посвідку на тимчасове проживання та проживати в Україні на законних підставах.

Перелік документів: чи можливо зібрати всі?

Для отримання дозволу на застосування праці іноземців чи осіб без громадянства (крім іноземців чи осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) роботодавець подає територіальному органу Державної служби зайнятості в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцезнаходженням підприємства, установи, організації наступні документи:

• заяву;

• копії документів про освіту або кваліфікацію іноземця чи особи без громадянства;

• копії сторінок паспортного документа іноземця чи особи без громадянства з особистими даними разом з перекладом українською мовою, засвідченим в установленому законодавством порядку;

• дві кольорові фотокартки іноземця чи особи без громадянства розміром 3,5 x 4,5 см;

• документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про те, що особа не хвора на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інші інфекційні захворювання, перелік яких визначено МОЗ;

• довідку, скріплену печаткою та завірену підписом роботодавця про те, що посада, на якій застосовуватиметься праця іноземця чи особи без громадянства, відповідно до законодавства не пов’язана з належністю до громадянства України та не потребує надання допуску до державної таємниці (у разі наявності у роботодавця режимно-секретного органу зазначена довідка подається за підписом керівника такого органу);

• довідку МВС про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають на території України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовно них не здійснюється кримінальне провадження;

• довідку уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець чи особа без громадянства, які на момент оформлення дозволу перебувають за межами України, не відбувають покарання за скоєння злочину та стосовноних не здійснюється кримінальне провадження;

• довіреність, що посвідчує право особи представляти інтереси роботодавця із вчинення дій щодо оформлення дозволу, якщо такі дії вчиняє не керівник підприємства, установи, організації.

Деякі документи (про освіту; документ, виданий лікувально-профілактичним закладом; довідка про те, що іноземець не відбуває покарання за скоєння злочину та стосовно нього не здійснюється кримінальне провадження) повинні бути перекладені українською мовою, засвідчені згідно із законодавством країни їх видачі та легалізовані в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Розмір плати за видачу дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства становить 4 мінімальні заробітні плати, яка зараховується до бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. На сьогодні розмір мінімальної заробітної плати для таких випадків прирівняний до прожиткового мінімуму, що складає 1600 грн.

Отже, вбачається, що перелік документів достатньо широкий, а самі документи повинні відповідати низці вимог. Тому роботодавець, як правило, доручає функцію з отримання дозволу спеціалізованим компаніям.

Краще не порушувати

У разі застосування роботодавцем праці іноземців на умовах трудового або іншого договору без дозволу на застосування праці іноземця (якщо такий вимагається) з нього стягується штраф за кожну особу у 20-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення (станом на 01.01.2017 р. мінімальна заробітна плата складає 3200 грн), а іноземця можуть видворити з України з подальшою забороною в’їзду в Україну строком на 5 років.

Можна зробити висновок, що процес працевлаштування іноземців, у зв’язку з потребою першочергового забезпечення робочими місцями громадян України, має свої особливості. Насамперед, щоб іноземцю працевлаштуватися на території України, за загальним правилом, потрібний дозвіл, а роботодавцю необхідно обґрунтувати доцільність у такому працевлаштуванні. Іноземець не може претендувати на посаду, пов’язану з належністю до громадянства України. Крім того, іноземець повинен відповідати низці інших вимог. Однак, незважаючи на такі особливості, законодавство України у цій сфері є достатньо лояльним для іноземців.

Максим Чередніченко

Юрист

КПД Консалтинг