ПРОБЛЕМИ ДОСТУПНОСТІ ПРАВОСУДДЯ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

Чому бізнесу необхідно сподіватися на краще, але готуватися до гіршого?

Реальна та беззаперечна можливість кожного суб’єкта господарювання захистити свої права в суді є запорукою економічного розвитку будь-якої демократичної країни, умовою налагодження її інвестиційного клімату. Гарантії доступності правосуддя в господарському судочинстві тісно пов’язані з основоположними принципами справедливості та неупередженості суду, рівності всіх перед судом. Зіштовхуючись із перепонами під час захисту в суді своїх прав та законних інтересів, бізнес втрачає довіру до влади, переходить до тіньового сектору економіки чи взагалі переглядає доцільність ведення господарської діяльності в нашій країні. Найважливішим є не декларативне проголошення права на судовий захист, а реальні гарантії та можливості відновлення порушених прав.

Найпринциповішою ознакою господарського судочинства є його суб’єктний склад. Адже право звертатися до господарського суду, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а також у виняткових випадках державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Науковці оцінюють доступність судового процесу через такі його характеристики: розумний строк розгляду справи, максимально можлива простота процесу, доступ до судового рішення, його безпосереднє реальне виконання. Проте для кожного господарюючого суб’єкта питання ефективності будь-якого судового процесу, його доцільності та економічної обґрунтованості відіграє першочергове значення.

Зловживання господарськими судами своїм правом на повернення позовної заяви

Господарський судовий процес через свій суб’єктний склад спрямований на найшвидший розгляд спорів між сторонами, проте за своєю сутністю є більш формалізованим, ніж судочинство в загальних судах.

Насамперед, необхідно звернути увагу на відсутність у позивачів можливості впливати на вирішення питання щодо порушення провадження у справі після подачі позову. Господарське судочинство не дає суб’єктам господарювання права на помилку, оскільки Розділ IX Господарського процесуального кодексу України, який регламентує стадію порушення провадження у справі та підготовки матеріалів до розгляду, не містить прав позивача усунути недоліки. Можливість залишити позовну заяву без руху, на відміну від цивільної та адміністративної юрисдикцій, у господарського суду відсутня. Суддя повертає позовну заяву та додані до неї документи без розгляду, якщо позивач не дотримався чітких, на перший погляд, правил. Проте через надмірне навантаження господарські суди зловживають цим правом, повертаючи позовні заяви з суперечливих підстав, а для суб’єкта господарювання (у більшості випадків) дешевшим, швидшим та доцільнішим є подання позовної заяви повторно, ніж оскарження в суді апеляційної інстанції.

Об'єднання вимог: Чому простіше подати кілька позовів?

Як ми зазначали раніше, одним із наукових критеріїв доступності судового процесу є максимально можлива його простота. Цілком логічним та законним є об'єднання в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів.

Пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. №18 вже давно розтлумачив, що позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта та про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами та оформленої одним актом приймання, або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо. Однорідними позовними вимогами названо такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав, які водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав та законних інтересів.

Проте п. 5 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України прямо передбачено право судді повернути позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо позивач порушив правила об'єднання вимог або в одній позовній заяві об’єднав кілька вимог до одного чи кількох відповідачів, а сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін або значно ускладнить вирішення спору.

Ухвали місцевих господарських судів про повернення позовних заяв на такій підставі досить часто скасовуються апеляційною інстанцією, однак таке оскарження потребує додаткового часу, економічних та інтелектуальних ресурсів.

Відкладення розгляду справи: потреба чи забаганка?

Справедливий розгляд справи за одне судове засідання – це не диво-подія, а результат нормальної роботи суду та уникнення зловживання сторонами своїми процесуальними правами. Ст. 77 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість суду відкласти розгляд справи, коли за певних обставин спір не може бути вирішено в цьому засіданні. Однією з таких обставин є відсутність на засіданні представників сторін, інших учасників судового процесу.

Проте у разі належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи відсутність сторін не є безумовною підставою для відкладення. Доказами такого належного повідомлення сторін Вищим господарським судом України вважається, зокрема, відсутність поштових повернень у матеріалах справи.

У своїй постанові від 07.07.2016 р. у справі №910/21819/15 суд касаційної інстанції зазначив, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися на судовому засіданні, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи - це право та прерогатива суду, основною умовою для якого є не відсутність на судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору на відповідному судовому засіданні.

Таким чином, сприйняття доступності судочинства у господарському процесі необхідно розглядати невіддільно від принципу змагальності сторін, який у господарських судах справедливо є дещо жорсткішим. Якщо одна сторона має на меті затягнути процес, то опонент докладе максимум зусиль для його найшвидшого закінчення. Тому в даній площині господарський процес все ж доступніший, ніж цивільний.  

Договірна підсудність: може вже варто спробувати?

Розглядаючи питання щодо проблем доступності правосуддя у господарському процесі, на мою думку, не можна уникнути питання договірної підсудності. Чинним процесуальним законодавством прямо встановлено, що угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною. Зазвичай, правила територіальної підсудності відправляють позивача до місцевого господарського суду за місцем реєстрації відповідача.

Право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, надане ще у 2012 р., на перший погляд, дещо полегшує життя юристам. Однак у господарському судочинстві таке надбання технологічного прогресу впроваджується досить важко. В одних випадках через стійке небажання деяких суддів поглиблюватися у складнощі, в інших - через об’єктивно щільний графік у порівнянні з місцевими загальними судами. Інколи учасники спору взагалі не бачать сенсу безпосередньої участі на судовому засіданні та покладаються виняткова на письмові докази, остаточно формалізуючи господарське судочинство.

Так чи інакше, але правники не припиняють розглядати питання можливості законодавчого закріплення договірної підсудності. В сучасних економічних умовах показники мобільності будь-яких суб’єктів мають принципове значення в більшості галузей суспільних відносин. Господарське судочинство не є винятком з цього правила. Можливість при укладенні договору визначити найзручніший для обох контрагентів суд законодавчо передбачена в багатьох країнах Європи (Німеччина, Франція, Бельгія) та навіть у наших східних сусідів. Українські суб’єкти господарювання поки що вдаються до процесуальних хитрощів «штучної» підсудності, додаючи до основних зобов’язань зручних поручителів та знижуючи у такий спосіб рівень доступності правосуддя для своїх процесуальних опонентів.

Виконання рішення суду як показник доступності правосуддя

Кожен господарюючий суб’єкт, звертаючись до суду за захистом чи відновленням своїх порушених прав, беззаперечно та справедливо розраховує на реальне виконання рішення суду. Проте виграш у справі зовсім не дає гарантії відновлення чи захисту законних інтересів, що є найголовнішою проблемою доступності правосуддя у господарському судочинстві.

Зазвичай, відповідач дізнається про судовий процес навіть раніше, ніж суд порушує провадження у справі, оскільки отримує направлену позивачем копію позовної заяви, як того вимагає процесуальне законодавство. Водночас позивач майже повністю позбавлений права забезпечити на початковій стадії майбутнє виконання рішення суду. Вірогідність застосування судом передбачених законом заходів забезпечення позову майже дорівнює нулю, на відміну від провадження у загальних судах. У такому випадку, навіть за умови найшвидшого розгляду справи судом, подальше виконання такого рішення унеможливлюється через активні умисні дії відповідача щодо відчуження майна, виведення коштів чи інших заходів недобросовісної поведінки.

Сподіваємося, інститут мотивованих приватних виконавців позитивно вплине на відсоток виконання судових рішень, чим значно підвищить доступність правосуддя як у господарській, так і в інших юрисдикціях українського судочинства.

Євген Літвінов

Юрист

КПД Консалтинг